Перший клас

Бути готовим до школи – не означає вміти читати, писати та рахувати. Бути готовим до школи – означає бути готовим усього цього навчитись.

Кожний батько серйозно готується до вступу дитини до школи: витрачається чимало грошей на придбання всього необхідного, дитині дають цінні настанови. Але ж просто вдягти дитину у красиву форму, дати до рук модний ранець із різнобарвними зошитами – не достатньо. У сьогоденні важливо психологічно підготувати дитину до школи заради успішного початку шкільного життя. Один із найважливіших аспектів підготовки дитини до школи – психологічний. Саме він допомагає дитині навчатись чи, навпаки, гальмує навчання, незважаючи на хороші інтелектуальні дані.

Що ж це таке, психологічна готовність дитини до школи? Це необхідний і достатній рівень психічного розвитку дитини для засвоєння шкільної програми в умовах навчання в чималому колективі однолітків. Психологічну готовність можна сформувати ближче до семи років шляхом розвивальних занять із психологом. Не з учителем, а саме зі спеціалістом-психологом, бо вчитель навчає, а психолог сприяє розвитку навчальних здібностей за допомогою спеціальних вправ. Психологія, як наука, виділяє два аспекти психологічної готовності дитини до навчання у школі: особистісний (мотиваційний) та інтелектуальний. На інтелектуальному рівні в дитини має бути певний рівень розвитку пізнавальних процесів (пам’ять, мислення, логічні зв’язки, мовлення, увага тощо). На мотиваційному ж рівні дитина має бути готова до зміни власної соціальної позиції, дуже важлива наявність бажання вчитись. Дитина може з радістю піти до школи, але це ще не означає, що дитина бажає чи готова вчитись. Ходити до школи й навчатись у школі – дві різні речі. Справа в тому, що здатність оцінювати власні можливості формується в дитини ближче до семи років, а часто й у сім років.

До успішного навчання у школі дитину слід підготувати, допомогти їй розвинути власні навчальні здібності. Дати поштовх до розвитку, а не навчати програмі першого класу вже в дитячому садочку. Навчання шкільній програмі до першого класу завдає дитині величезної шкоди, а саме її самооцінці, оскільки вчитись дитині належить тоді, коли в неї достатньо зрілі та розвинені для цього навчальні процеси. І навчати дитину має спеціаліст – учитель, а не вихователь дитячого садка. Задача вихователя – через гру соціально підготувати дитину до навчання та адаптації в новому навчальному просторі. Також дитині знадобиться вміння долати труднощі, доводити розпочату справу до завершення. Для успішного розв’язання задач у майбутньому дитині необхідні розвинені аналітичні навички: уміння порівнювати, робити висновки та узагальнювати. Для розвитку цих здібностей достатньо прочитати дитині книжку та попросити її переказати те, що вона запам’ятала, відповісти на деякі запитання батьків чи вихователя за змістом книжки. Це допомагає дитині розвинути вміння аналізувати зміст прочитаної книги, а значить, і зміст задач у майбутньому. Також це сприяє формуванню зв’язного мовлення, поповнює словарний запас дитини новими словами, допомагає сформувати увагу, уміння зосереджуватись, пам’ять, потребу в пошуку відповідей на запитання, а також формує вміння керувати своєю поведінкою, виконувати певний час не дуже цікаві вправи. Усі ці навички слід виробляти через щоденну гру (ігри, ліплення, аплікація, спільне читання, спілкування під час прогулянки), а не у формі епізодичного навчання.

Особистісна готовність – це потреба спілкуватися з однолітками, здатність виконувати роль учня, адекватність самооцінки дитини. Важливо створити мотивацію для дитини, щоб у неї виникло бажання вчитись, пізнавати щось корисне й важливе. У цьому дитині допоможе розповідь батьків про школу. Але це допоможе тільки в тому разі, якщо батьки не будуть дитину лякати школою, намагаючись привити серйозне ставлення до навчання, а дадуть дитині яскравий образ позитивної моделі шкільного життя. Хочемо навести для вас приклади шкідливих для дитини батьківських установок, їх наслідки для дитячої психіки. Для того щоб читачеві не було сумно читати наступні рядки, ми наведемо поруч приклади позитивних батьківських установок (так званих контрустановок), які формують у дитини приємний образ шкільного життя.

Установки виникають щоденно. Деякі випадкові, слабкі, інші принципові, постійні та сильні, формуються з раннього дитинства, і чим раніше вони засвоєні, тим їх дія сильніша. Водночас, з’явившись, установка не зникає та у сприятливий для дитини момент життя впливає на її поведінку та почуття. Зброєю проти негативної установки може стати тільки контрустановка, причому постійно підкріплена позитивними проявами з боку батьків та оточуючих. Наприклад, контрустановка «Ти все зможеш!» переможе установку «Незграба! У тебе нічого не виходить!», але тільки в тому випадку, коли дитина дійсно буде отримувати підтвердження цьому в успішній діяльності (малювання, ліплення, співи, танці, навчання тощо).

Проаналізуйте, які директиви, оцінки та установки ви даєте своїм дітям. Зробіть так, щоб негативних було дуже мало, навчіться трансформувати їх у позитивні, які б розвивали в дитині багатство та яскравість емоційного світу й віру в себе.

Назад

Коментарi